«Геніальний полководець»

Проте свій комплекс неповноцінності, пов’язаний із низьким рівнем освіти та браком військових знань, Ворошилов завжди відчував дуже гостро (хоч і ретельно приховував його). Тому він заздрив усім своїм соратникам, у яких ці якості були. Він завжди вимагав від інших «чистоти» партійних поглядів. Постає питання: чи не заради цієї «чистоти» Ворошилов, ставши наркомом оборони після загадкової смерті М. Фрунзе 1925 року, оточив себе колишніми товаришами по службі в Кінній армії? А насправді ж він таким чином засмітив Наркомат своїми висуванцями, більшість із яких не мала для цієї роботи ніяких професійних якостей.

Маршал Радянського Союзу Михайло Тухачевський

Ще в 1919 р. він пропонував вигнати з армії всіх військових фахівців і розбудовувати Червону Армію виключно на «революційній дисципліні» (а це означає – взагалі без дисципліни). На щастя, тоді цього не сталося, а ось у 1936-38 рр. такому «вигнанню» по-ворошиловськи вже випало збутися. Це вартувало Червоній Армії кількох зовсім не обов’язкових мільйонів жертв особового складу в перші два роки Великої Вітчизняної війни.

Ще з часів громадянської війни існувало перманентне протистояння у військовому керівництві між так званими «кінноармійцями» (Будьонний, Ворошилов та інші керівники Першої Кінної армії, переважно командири робітничо-селянського походження з числа рядових, унтерофіцерів і прапорщиків царської армії, за винятком маршала Єгорова і командарма Шапошникова, які поводились у цій групі вкрай обережно) і «піхотинцями» (тими, хто в громадянську війну командували загальновійськовими, як Якір, або кавалерійськими з’єднаннями, що не входили до Першої Кінної; серед них було й чимало кадрових царських офіцерів – таких, як Тухачевський, Уборевич, Корк). І якщо перші з недовірою ставились до модерних видів озброєнь, то другі виступали за розвиток танкових, механізованих та авіадесантних військ за рахунок скорочення кавалерії. Саме під патронатом Тухачевського розроблялася новітня військова техніка – ракети, радіолокатори, реактивні літаки, безвідкатні гармати, важкі танки.

Були між цими угрупуваннями й відмінності в поглядах на зовнішню політику: «піхотинці» схилялися до підписання союзу з Британією і Францією, а кінноармійці не довіряли «буржуям» і явно тяжіли до союзу більшовицького СРСР із нацистською Німеччиною (як відомо, реальне укладання такого союзу відбулося 23 серпня 1939 року шляхом підписання пакту Молотова-Ріббентропа).

Коли ж «піхотинці» виступили з критикою неграмотного «луганського слюсаря Клима» в намірі легально відсунути (напередодні війни, що насувається!) його з посади наркома оборони, генсек ВКП(б) Сталін як ближчий і за освітнім рівнем, і за політичними поглядами до «кінноармійців», став на їх сторону. Тут же, у відповідь на нанесену особисту образу Ворошилову, почалися масові репресії його опонентів як учасників якоїсь вигаданої «військово-політичної змови». Ворошилов особисто віддавав санкції на арешти тисяч тих, військовій освіті котрих заздрив по-чорному. При цьому він називав їх «підлими зрадниками тухачевскими, єгоровими, орловими та іншими каналіями», а у своєму щоденнику писав: «Нині всі ці покидьки людські ліквідовуються, знищуються, як мерзотна зараза».

Як бачимо, більшовицька система перетворювала честь і порядність – те, на чому стоїть не лише боєздатна армія, але й будь-яке нормальне суспільство – в «буржуазний пережиток»; а насправді і Сталін, і Ворошилов були носіями мерзоти й бездарності, яку самі ж і створили.

Таким чином, напередодні війни був знищений майже весь вищий і середній командний склад армії і флоту: з 5 маршалів знищено 3, із 5 командармів першого рангу – 3, із 10 командармів другого рангу – всі 10, із 57 комкорів – 50, із 186 комдивів – 154, з 16 армійських комісарів першого і другого рангів – всіх, із 28 корпусних комісарів – 25, із 64 дивізійних комісарів – 58, з 456 полковників – 401. Від 27 лютого 1937 р. до 12 листопада 1938 р. НКВД отримав санкції на розстріл 38679 воєначальників. Загальна ж кількість репресованих в армії та флоті перевищує 50 тисяч осіб!

До 1941 року в одних лише в сухопутних військах був штатний брак 66900 командирів. Дійшло до того, що дивізіями і навіть військовими округами довелося командувати майорам і капітанам. І небезпідставно німецький генерал Ф. фон Бок так оцінив радянський військовий потенціал напередодні війни: «З російською армією можна не рахуватися як із військовою силою, бо криваві репресії підірвали її дух, перетворили на інертну машину».

Особливий військовий «талант» Ворошилова розкрився під час радянський-фінської війни кінця 1939 – початку 1940 рр. Тоді більшовики хотіли приєднати Фінляндію до Радянського Союзу, проте фінський народ, який добре знав, до чого призвела масова колективізація в СРСР і в Україні зокрема, вирішив чинити цьому «приєднанню» героїчний опір.

Ярослав Гребенюк, боєць 44-ї дивізії, 1906 р.н., призваний райвійськкоматом із села Червона Слобода. Зник безвісти 27 грудня 1939 р. у бою під Суомусалмі

Головний бій у цій війні відбувся під Суомусалмі; фінські війська втратили в ньому 800 чоловік, а радянські – не меншого 23 тисяч! Найбільшу кількість жертв нараховувала елітна 44-та Щорсівська дивізія, що на 90 % складалася з українців. До Фінської війни ця дивізія дислокувалася в Житомирі, її перекинули на північ, у карельські ліси, не давши солдатам ні теплих кожухів, ні валянок, ні рукавиць – і це в умовах 45-50-градусних морозів!

Безглузді накази вищого військового керівництва, передусім наркома оборони Ворошилова, призвели до того, що 44-ту дивізію, яка йшла на допомогу оточили фінни, що добре орієнтувались на місцевості, і відрізали її від тилових комунікацій. Наші земляки були деморалізовані; за свідченням рядових, вони не розуміли цілей війни проти Фінляндії, не хотіли воювати за радянську владу.

Із фінського оточення тоді змогло вирватися 1050 чоловік, і всі вони після цього потрапили до рук НКВД. Командири Виноградов, Пархоменко, Волков судом від 11 січня 1940 р. були визнані винними у «скоєному злочині», їх тут же публічно розстріляли. Решту вцілілих оголосили «боягузами» та «зрадниками» і засудили.

Ворошилов з дружиною Катериною Горбман

Цікаво, що на питання Сталіна до Чуйкова про кількісний склад 44-ї дивізії той відповів невизначено: «Тисяч одинадцять» (насправді ж – 17,5 тисяч). За словами генерала Хрульова, облік особового складу і майна в армії тоді майже не вівся, порядку не було.

Після Фінської війни сам Сталін вимушений був визнати неспроможність Ворошилова як воєначальника і зняв його з поста наркома оборони СРСР і голови Комітету оборони. У червні 1941 р. Ворошилов був призначений головнокомандувачем Північно-західного напрямку, що мав своїм головним завданням захист Ленінграда, але вже 31 серпня він, показавши свою повну неспроможність до керівництва військами в сучасній війні (це його «керівництво» закінчилося катастрофічною блокадою Ленінграда), був відчужений Сталіним від командування, а замість нього був призначений Г. Жуков.

Георгій Костянтинович згадував: «Ворошилов так до кінця й залишився дилетантом у військових питаннях і ніколи не знав їх глибоко і серйозно. Проте обіймав високі посади, був популярним, претендував на визнання себе військовиком найвищого ґатунку і добрим знавцем військової справи».

Після Ленінграда Ворошилова направили в тил формувати нові дивізії, але він упросився на Волховський фронт як представник Ставки. І тут його перебування не дало ніяких результатів. А на пропозицію Сталіна взяти на себе керівництво Волховським фронтом Ворошилов відповів негативно, оскільки боявся повної відповідальності.

Та все ж, такі «успіхи» на військовій ниві аж ніяк не завадили Ворошилову мати найвищі військові посади, звання й нагороди – він був справжнім улюбленцем долі!