Вступ

Книга «Справжній Ворошилов», автор І. Магрицькая

Радянський період нашої історії був надзвичайно багатим на героїв, життя яких було зразковопоказовом для кількох поколінь громадян «країни рад». Над героїзацією обраних владою осіб тоді працювала могутня ідеологічна машина.

Наш земляк Климент Єфремович Ворошилов (наро- дився він 4 лютого 1881 р. в селі Верхньому Бахмутського повіту Катеринославської губернії – сьогодні це територія Лисичанська; помер 1969 р. в Москві) був піднесений владою на найвищий героїчний п’єдестал.

Ворошилов був настільки видатною особистістю в колишньому СРСР, що ще за життя його ім’ям було названо чимало населених пунктів (тільки наш обласний центр нази- вався на його честь Ворошиловградом цілих 43 роки – 1935- 1958, 1970-1990 рр.), численні райони різних міст, ву­лиці, л колгоспи, радгоспи, заводи й гірські вершини; кращим снайперам вручали значок «Ворошиловский стрєлок»; важкий радянський танк називався «КВ» («Клим Ворошилов»).

Климент Єфремович був Маршалом СРСР, двічі Героєм СРСР, Героєм Соціалістичної Праці, Почесним громадяни- ном таких міст, як Ізмір (Туреччина) і Ростов (Росія). Во- рошилов нагороджений вісьмома орденами Леніна, шістьма орденами Червоного Прапора, орденом Суворова І ступеня.

А членом Комуністичної партії він був не багато й не мало, а 66 років! Ворошилов мав такі компартійні клички: Клим, Клімов, Єфремов. Тому не знаю, як Вам, шановний читачу, а мені спочат- ку видалося дивним те, що 130-ті роковини цього комуніста аж до самих кісток запропонували урочисто, на обласному рівні, відзначити не його політичні побратими – луганські комуністи, а «регіонали» за ініціативою депутата Луганської міськради Олександра Болдиря.

Аргументував необхідність такого святкування ще один «регіонал» – Луганський голова Сергій Кравченко: за його словами, завдяки Ворошилову був реставрований після війни паровозобудівний завод, у Луганську з’явився перший трамвай, мостові та каналізація.

Луганські депутати на грудневій (2010 р.) сесії одностайно проголосували за виділення 60 тисяч гривень із міського бюджету на реконструкцію пам’ятника Ворошилову на коні в центрі Луганська (хоча, на мій погляд, цей монумент зовсім не потребує ніякого ремонту  – хіба що заміни статевих ознак кам’яної тварини, оскільки відомо, що маршал Ворошилов любив їздити на кобилах), на створення окремого музею, а також на впорядкування могили його батька на луганському цвинтарі.

Я ж пропоную читачам зробити екскурс у не таку вже й далеку нашу історію і спробувати проаналізувати, за які ж насправді заслуги партія влади сьогодні витягла зі скрині вже припалий пилом образ нашого земляка і знову, як за радянських часів, героїзує його. І, придивившись до нього пильно й неупереджено, тобто без ідеологічних шор, чесно собі відповісти: а яким був наш земляк Ворошилов насправді?